Мотиви свободи і самотності лірики М. Ю. Лєрмонтова

Опубликовано: 08.10.2018

Ще за життя ліричні твори М. Лєрмонтова принесли йому славу другого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщини відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні. 

У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть Суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хвилювали світ, які проблеми вирішувались. 

І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку приречена людина. Для ліричного героя Лєрмонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності: 

Пусть я кого-нибудь люблю: 

Любовь не красит жизнь мою... 

Живу — как неба властелин — 

В прекрасном мире — но один. 

У вірші «Нет, я не Байрон, я другой...» Лєрмонтов звертається до образу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська «світова скорбота» знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лєрмонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив пробудження самосвідомості людини, а покоління Лєрмонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в «душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит», тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя. 

Своєрідне рішення знаходить цей мотив у вірші «Выхожу один я на дорогу». Ліричний герой відчуває себе безмежно самотнім не тільки серед людей, але й у всесвіті. Дивно, але це почуття викликає у нього не бажання піти з життя, а бажання «свободы и покоя», бажання звільнитися від умовностей, що обмежують особистість, бажання відчути красу людських стосунків і світу. 

Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, 

Про любовь мне сладкий голос пел, 

Надо мной чтоб вечно зеленея 

Темный дуб склонялся и шумел. 

Мотив самотності тісно пов'язаний із мотивом свободи. Можливо, людина тому самотня, що тільки у внутрішньому світі вона почувається вільною. Але Лєрмонтов відчуває, що закутість у межі внутрішнього світу збіднює людину. Наприклад, вірш «Не верь себе» розкриває традиційну для романтиків тему «поэт и толпа». Але його вирішення цієї теми протилежне традиції: у юрби значні переваги перед поетом, тому що в ній зосередився вистражданий досвід багатьох поколінь, а внутрішній світ однієї людини, який би багатий він не був, не може вмістити цього досвіду. 

Найхарактерніше для Лєрмонтова — поєднання мотивів свободи і природи, природи і самотності. Природа уособлює стихію свободи, тому часто уживані образи океану, моря, неба, зірок, хмар. Саме вони переважають у віршах «І нудно, і сумно», «На дорогу йду я в самотині», «Ні, я не Байрон...». 

Лірика Лєрмонтова відобразила головні проблеми його часу. І не випадково мотиви самотності і свободи — провідні в його творчості. Саме дійсність підказувала їх поету.

Твори на схожу тему:

© 2008-2011 ОАО "Нарьян-Марский объединенный авиаотряд"

rss